24 травня - День слов'янської писемності та культури

Із чого починається слово?  Хтось скаже — зі звуку. Інший — з думки. А я скажу — зі спадку. Того, що лишається нам від попередніх поколінь, що не піддається часу, війнам чи політичним буревіям.

Слово, мова, письмо — це не просто засіб спілкування. Це спосіб пам’ятати себе.

Щороку 24 травня вшановуємо День слов’янської писемності та культури — дату, яка повертає нас до витоків. Це не просто день у календарі, а мить, коли варто зупинитися й поставити запитання: "Як ми дійшли до нинішньої української мови — живої, гнучкої, співучої?".

Люди часто забувають, що мова — це не тільки результат, а передусім процес. Довгий, тисячолітній, нерівний. І якщо українська — величезне древо, то першими паростками були старослов’янські тексти, створені у IX столітті братами Кирилом і Мефодієм. Саме вони розробили першу азбуку для слов’ян — глаголицю, яка згодом дала початок кирилиці. Це була спроба дати голос цілому народу, зробити слово доступним кожному, хто досі залишався безписьменним.

Іноді  запитаю дітей: "А що ви відчуваєте, коли читаєте вголос вірші, молитви, літературні уривки давньою мовою?". І чую у відповідь не сухі визначення, а живі враження: «наче чую щось дуже рідне», «наче відкриваю давній скарб», «наче говорю з предками».

Мова має пам’ять. І спогади є не лише в словниках чи підручниках, а й у звучанні, ритмах,  наголосах, у словах, що не вживаються вже століттями, але час від часу повертаються, мов тіні, з глибини історії.

Цього дня хочеться говорити не стільки про історичні дати, скільки про живу тяглість. Про те, як із рукописних пергаментів виростає наша сьогоднішня мова. Як «аз» і «буки» переходять у літери, якими пишемо повідомлення в телефоні. Як складні церковнослов’янські тексти поступаються місцем простим і ясним українським реченням — але зберігають у собі слід, відлуння, коріння.

Ми — спадкоємці великої мовної традиції. І це не високі фрази. Це обов’язок говорити українською грамотно і з гідністю, берегти її від знецінення, забуття, зужитку.

Як викладачі, ми не просто навчаємо мови — кожен із нас вдихає її у себе щоденно.

Як здобувачі— не завчаємо правила — ми продовжуємо лінію, яку почали Кирило і Мефодій, коли вирішили, що кожен народ має право мати власне письмо, мову і правду.

Маю для вас невеличку мовну гру до цього дня — «Слово з глибини».🔃

Спробуйте відгадати, що означають забуті слова староукраїнської або старослов’янської мови:

глагол, вѣдати, свѣтъ, слово.  

А ось і відповіді. 

"Глагол" - слово, дія, мовлення;

"вѣдати" -  знати;

"свѣтъ" - світ, і світло, і Всесвіт;

"слово" - мова, обітниця.

Слов’янська писемність — це не музейний експонат, а корінь, із якого проростає сьогодні українська думка. Ми її гілки. Її листя. Її голос.

17 травня - Всесвітній день науки!

Кожну третю суботу травня в Україні вшановують людей, які присвятили своє життя пошуку нових знань, — науковців. Це професійне свято запровадили 1997 року, і хоча з того часу минуло не так багато, значення науки за ці роки лише зросло. Ми живемо в епоху, де майбутнє твориться не лише в урядових кабінетах чи великих компаніях, а й у лабораторіях, дослідницьких центрах, бібліотеках і навіть  звичайних класах, бо саме там народжуються перші запитання, на які згодом з’являються великі відповіді.

Наука починається не з формул, а з допитливості. Зі щирого дитячого: "А чому небо блакитне?", "Як птах тримається в повітрі?", "Чому слова мають значення?". Ці запитання стають основою досліджень у фізиці, біології, мовознавстві. І часто саме звідси починається шлях до відкриття. Це і є однією з головних цінностей науки: вона вчить не просто знати, а мислити, сумніватися, перевіряти, не задовольнятися першою відповіддю.

Інколи наукова праця здається чимось далеким, абстрактним. Насправді ж усе навколо — результат досліджень: від мобільного телефона в кишені до мови, якою ми спілкуємося. Скажімо, лінгвістика — наука, що вивчає мову, — пояснює, чому ми кажемо "рука" і "ручка", але не "ручинка" . Або чому слово "кіт" має інше емоційне забарвлення, ніж "котик", хоча позначає майже те саме. За кожним із таких спостережень — глибока наукова праця і не менш глибока любов до мови.

Ділюся невеликим експериментом, який часто проводжу зі своїми здобувачами освіти.

✅Візьміть будь-яке слово українською, запишіть його на дошці й попросіть учнів скласти з ним три речення: одне – жартівливе, друге – офіційне, третє – поетичне. Це проста вправа, але вона наочно показує, як слово змінює своє значення в залежності від контексту. Ось так працює лінгвістика: не вчить "єдиному правильному", а досліджує всі коректні варіанти.

Наукова діяльність — це не лише формули, цифри чи підручники. Це щоденна наполеглива праця, де більшість ідей спочатку здаються хибними або не знаходять визнання одразу. Яскравий приклад — Іван Пулюй, український фізик, інженер і винахідник. Ще задовго до відкриття рентгенівських променів він створив власну вакуумну лампу, яка випромінювала промені, здатні проникати крізь тверді тіла — саме ті, що пізніше назвуть "рентгенівськими". Пулюй не лише проводив досліди, а й першим отримав чіткі знімки внутрішніх частин людського тіла. Проте його відкриття не були вчасно оприлюднені в науковому світі, і слава за відкриття невидимих променів дісталася Вільгельму Рентгену. Та історія, як і наука, згодом ставить усе на свої місця: сьогодні ім’я Івана Пулюя стоїть поруч із найбільшими світовими вченими, а його внесок у фізику визнаний міжнародною науковою спільнотою.

Такі історії варто розповідати не лише на уроках фізики чи історії, а й на інших заняттях, бо вони надихають. Мотивують здобувачів освіти не боятися пробувати, а педагогів — не втрачати віри у свою працю. Ми ніколи не знаємо, хто з наших учнів розв'яже ту проблему, над якою століттями ламали голови вчені.

Святкування Дня науки — це не лише про нагороди, грамоти чи виступи в залі. Це про глибоке усвідомлення того, що навчальний заклад — частина великої справи. Кожен викладач, що навчає дитину мислити, ставить перші крапки на мапі її відкриттів. Кожен здобувач, який запитує “чому?”, уже починає свій шлях дослідника.

І саме в цьому відображається сила науки: вона починається з думки, а продовжується — дією.

Тож запитуйте. Досліджуйте. Дивуйтеся. І не зупиняйтеся!

День вишиванки: код нації у кожному хрестику

Шановні колеги, викладачі української мови та літератури!

У травневому різнобарв’ї є особливий день, сповнений глибоким

символізмом та національною гордістю – День вишиванки. Це свято, яке щороку об’єднує українців по всьому світу, нагадуючи

про нашу багатовікову культуру, незламний дух та унікальну ідентичність,

закодовану в кожному хрестику вишитої сорочки.

День вишиванки – це не просто ще одна святкова дата в календарі.

Це потужний вияв нашої самосвідомості, наша шана традиціям предків,

наш візуальний маніфест єдності та незалежності. Одягаючи вишиванку,

ми не просто вбираємо красиву річ. Ми торкаємося історії, відчуваємо

зв’язок з поколіннями майстринь, які вкладали у свої роботи не лише

вміння, а й душу, свої мрії та сподівання.

День вишиванки – це не лише про минуле, це й про сьогодення та майбутнє.

У час, коли наша країна знову змушена боротися за свою ідентичність та

незалежність, вишиванка стає потужним символом незламності духу, єдності

та віри в перемогу. Одягаючи її, ми демонструємо свою приналежність до

великої української нації, нашу гордість за свою культуру та нашу готовність

боронити свої цінності.

Тож давайте, шановні колеги, використаємо цей чудовий день як ще

одну можливість донести до наших здобувачів важливість збереження

та шанування національних традицій. Нехай кожен хрестик вишиванки

стане для них не лише красивим візерунком, а й символом незламної

української душі, символом нашої спільної історії та нашої віри у світле

майбутнє.

З Днем вишиванки! Нехай квітне наш національний код!

 11 травня - День матері

День матері – це один із найбільш

 чуттєвих та зворушливих днів

 у році, коли люди з найтеплішими

 побажаннями вітають своїх матусь.

Найрідніша людина, яка любить нас просто за те, що ми існуємо, – це мати. Завдяки їй ми з'являємося на світ, вчимося першим словам та крокам, відчуваємо підтримку в найважчі моменти та маємо безумовну любов, яка супроводжує нас усе життя. Через буденні справи та робоче навантаження ми часто не знаходимо часу навіть на щиру розмову. Проте у День матері кожен має чудову нагоду зупинитися, сказати "дякую" одній із найважливіших людей у нашому житті та провести цінний час разом.  

Хоча в різних країнах дата Дня матері може відрізняється, більшість держав, включно з Україною, США, Німеччиною, Італією, Естонією та іншими країнами, вітають матусь зі святом у другу неділю травня. 

В Україні це свято з’явилося в календарі державних подій після відповідного указу №489/99 тодішнього президента Леоніда Кучми у 1999 році. Відтоді День матері в Україні став офіційним щорічним святом, хоча і не має фіксованої дати. У 2025 році святкування маминого дня припадає на 11 травня.

День матері: історія свята і значення.

Життя досить швидкоплинне, тому важливо цінувати кожну зустріч, розмову та час проведений з близькими людьми. Історія цього свята дещо сумна й вона також слугує нам нагадуванням про те, що найбільшу цінність мають не речі, а спільні моменти з рідними.

Ініціатива відзначати це свято виникла у США на початку ХХ століття завдяки громадській активістці Анні Джарвіс, яка проживала в Філадельфії. Вона рано втратила матір і вирішила вшанувати її пам’ять особливим чином – започаткувати день, присвячений усім мамам. 

Декілька років невпинної праці, всеможливих звернень до представників влади та впливових осіб усе ж дали свої плоди. У 1910 році в штаті Вірджинія офіційно підтримали цю ініціативу та визнали другу неділю травня Днем матері. А ще за чотири роки, у 1914-му, президент Вудро Вільсон оголосив це свято загальнонаціональним у США. Згодом до ініціативи долучились інші країни і свято стало міжнародним. 

Як святкувати та привітати маму з Днем матері?

Насправді для святкування цього дня не існує чітко сформованих традицій, адже тут варто керуватися власними почуттями й сімейними звичаями. Цей день не потребує дорогих подарунків або гучних застіль, для більшості матусь головне – це увага, щирість та любов. 

Тому, якщо у вас є можливість провести час разом, наприклад, запросити маму на горнятко чаю, у ресторан, кіно або навіть просто прогулятися, тоді варто це зробити. Проведений час разом надовго залишиться в пам'яті як щасливий спогад. 

Живі квіти або скромна саморобна листівка зі словами вдячності – символи уваги, які не втрачають актуальності. Особливо, якщо ви не часто можете зустрічатися та бути поряд.

Якщо ж у вас немає можливості побачитися наживо або вас розділяють десятки чи тисячі кілометрів, все одно не варто просто ігнорувати свято. Зв'яжіться з рідною людиною за допомогою відеодзвінка або надішліть лист із привітанням. Для мам просто важливо відчувати, що про них пам’ятають та цінують.❤

 8 травня - День пам'яті та примирення

Друга світова війна почалася для українців ще 1 вересня 1939 року, коли нацистська Німеччина напала на Польщу, а бомбардування зачепили ще й українські міста, зокрема Львів. Після вторгнення німців на територію Радянського Союзу, а саме 22 червня 1941 року, вся Україна стала ареною запеклих боїв. Протягом війни мобілізували близько 7 мільйонів українців, а втрати були колосальними. Так, кожен другий не повернувся додому, а серед тих, хто вижив, половина здобула інвалідність. Загалом втрати українського народу у цій війні сягнули понад 8 мільйонів життів.

Важливо пам'ятати, що ця війна стала наслідком змови двох тоталітарних режимів – нацистського в Німеччині та комуністичного в СРСР. Пакт Молотова – Ріббентропа 1939 року фактично поділив Європу між цими двома диктаторами. На українській землі обидва режими чинили численні злочини проти людяності, зокрема масові вбивства, геноциди та депортації. Українці, не маючи власної держави, були змушені боротися на фронтах різних армій, демонструючи героїзм у лавах Червоної армії, у військах Польщі, Франції, США та Великої Британії. Водночас діяли й підпільні та повстанські рухи, зокрема Організація українських націоналістів та Українська повстанська армія, які прагнули незалежності України.

Попри те, що нацистів вдалося вигнати з України у листопаді 1944 року, це не принесло бажаної свободи нашим громадянам. Комуністичний режим відновив свою владу разом із репресіями, депортаціями, голодом 1946 – 1947 років та спробами знищити українські церкви. У 1945 році, щоб не допустити нових війн, була створена Організація Об'єднаних Націй, співзасновницею якої стала Україна. Важливо зазначити, що пам'ять про Другу світову має бути не про культ перемоги, а про цінність миру, відповідальність за його збереження і готовність протистояти новим формам агресії.

Сьогодні, через понад 80 років після тих страшних подій, ми знову змушені захищати свою землю і демократичні цінності від нового виду тоталітарної ідеології – рашизму. Прикриваючись міфом про "головного переможця" у Другій світовій, росія перетворила перемогу на інструмент агресивної пропаганди й виправдання війни. Нині українці боронять не лише себе, а й захищають безпеку всієї Європи.

День пам'яті та примирення нагадує нам про важливість рішучості й солідарності в боротьбі зі злом. Сучасна світова спільнота має моральний і політичний обов'язок не повторити помилок минулого, зокрема в питанні підтримки України.

 3 травня - Всесвітній день свободи преси

Щорічно 3 травня відзначається Всесвітній день свободи преси. Дату проголосила Генеральна Асамблея ООН ще у 1993 році як відповідь на ухвалену в Намібії Віндгукську декларацію – заклик до урядів усіх держав світу забезпечити свободу й плюралізм преси.

Цього дня вшановують пам’ять про журналістів із різних куточків планети, які за свою професійну діяльність заплатили власним життям. 

Для України, яка вже понад три роки протистоїть повномасштабній збройній агресії з боку росії, свобода слова і доступ до правдивої інформації мають критичне значення. Умови війни породжують нові виклики: окрім професійної відповідальності, журналісти дедалі частіше зіштовхуються з прямою загрозою життю.

За даними Інституту масової інформації, станом на кінець квітня 2025 року, внаслідок російської агресії загинуло 103 журналісти, з яких 12 – безпосередньо під час виконання своїх професійних обов’язків.

Цьогорічні заходи до Всесвітнього дня свободи преси пройдуть у Брюсселі (Бельгія). Центральною подією стане вручення Всесвітньої премії ЮНЕСКО імені Гільєрмо Кано – колумбійського журналіста, вбитого у 1986 році біля редакції своєї газети на замовлення наркомафії.

Україну на конференції у Брюсселі представлятиме голова Нацради, очільниця Національного комітету IFAP Ольга Герасим’юк. Національний комітет Програми ЮНЕСКО «Інформація для всіх» – Information for All Programme (IFAP), номінував на цьогорічну премію Станіслава Асєєва — українського журналіста та письменника, бранця Кремля. 

«Завдяки його репортажам світ отримував правдиву інформацію про життя людей в російській окупації. Він до останнього лишався в рідному Донецьку та попри усі ризики продовжував професійну журналістську діяльність. Був ув’язнений і пройшов усе пекло полону в найстрашнішій російській тюрмі “Ізоляція”», — розповіли у Нацраді. 

«Україна завжди пам’ятатиме героїзм тих, хто мужньо відстоював і відстоює нашу свободу!», — додали у Нацраді з питань телебачення і радіомовлення. 

Варто згадати, що глобальний стан свободи преси, який аналізує міжнародна організація «Репортери без кордонів» (RSF),  вперше в історії Індексу класифікується як «складний».

У 2025 році середній бал усіх оцінюваних країн опустився нижче 55 балів, потрапивши в категорію «складна ситуація». 112 країн зі 180 знизили свої загальні бали в Індексі. 

Україна цьогоріч опинилася на 62-й сходинці, опустившись на одну позицію за рік. Ситуація зі свободою преси в Україні класифікується як «проблематична».