Українські драматурги: від витоків до сучасності

27 березня світ відзначає Міжнародний день театру — свято, що об’єднує всіх, хто присвятив себе мистецтву сцени. Український театр має глибокі корені та багату історію, значну роль у формуванні якої відіграли талановиті драматурги. Їхні твори не лише відображають епоху, в якій вони жили, а й порушують вічні теми, що залишаються актуальними й сьогодні.

Іван Котляревський (1769–1838) — засновник нової української літератури та національної драматургії. Його п’єса “Наталка Полтавка” (1819) стала першим драматичним твором, написаним живою народною мовою, і заклала основи українського театру.

Тарас Шевченко (1814–1861) — великий Кобзар, відомий не лише як поет, а й як драматург. Його п’єса “Назар Стодоля” (1843) відображає боротьбу за особисту та національну свободу, піднімаючи питання честі та гідності.

Марко Кропивницький (1840–1910) та Іван Карпенко-Карий (1845–1907) — видатні драматурги та актори, які стояли біля витоків українського професійного театру. Карпенко-Карий, зокрема, відомий своїми п’єсами “Мартин Боруля” та “Сто тисяч”, які сатирично зображують соціальні проблеми того часу. 

Леся Українка (1871–1913) — одна з найвизначніших постатей української літератури. Її драматичні твори, такі як “Лісова пісня” та “Камінний господар”, вирізняються глибиною філософських роздумів та поетичністю.

Микола Куліш (1892–1937) — драматург періоду “Розстріляного відродження”, чиї п’єси “Народний Малахій” та “Мина Мазайло” гостро критикують суспільні вади та піднімають питання національної ідентичності.

Василь Стус (1938–1985) — хоча більш відомий як поет, також писав драматичні твори, які відображають його боротьбу за права людини та національну свідомість.

Ярослав Стельмах (1949–2001) — сучасний драматург, автор п’єс “Кохання в стилі бароко” та “Синій автомобіль”, які поєднують традиції української драматургії з новаторськими підходами.

Наталія Ворожбит — сучасна українська драматургиня, відома п’єсами “Зерносховище” та “Погані дороги”, які досліджують складні соціальні та політичні реалії сучасної України.

Українська драматургія продовжує розвиватися, поєднуючи традиції та інновації, відображаючи дух часу та національну самобутність. Твори наших драматургів не лише збагачують театральне мистецтво, а й сприяють глибшому розумінню людської природи та суспільства.

З нагоди Міжнародного дня театру вітаю всіх, хто присвятив себе цьому величному мистецтву, та закликаю відкривати для себе багатий світ української драматургії!